Центр Одеси разом із військовими утримують білоруські добровольці-волонтери

2 місяців тому нараз 25

Блокпости в центрі Одеси допомагають утримувати білоруси – члени добровольчого загону імені Іллі Литвина Це десятки людей, що поїхали зі своєї країни через репресії та утиски, а тепер допомагають українській армії затримувати можливих диверсантів. Хтось мешкає в Одесі 10 років, хтось – менше від пів року. І крім громадянства Білорусі, їх об’єднує одне – готовність боротись в міру сил проти російської агресії, співучасником якої є Олександр Лукашенко. Радіо Свобода поспілкувалось із кількома учасниками загону.

Дмитро, Мінськ, приїхав до України у 2020 році

Дмитро

Дмитро

– Ми сформували добровольчий загін спеціально, щоб допомагати Збройним силам України протистояти окупантам. Більшість з нас приїхало до Одеси після подій 2020 року у Білорусі – там розпочались жорсткі репресії. Колишній президент Олександр Лукашенко та його силовики репресували людей, саджали та вбивали білорусів. Не в такому звісно масштабі, як це відбувається зараз, але ми усі також сильно постраждали. Багато хто був змушений втікати до України, щоб не потрапити у в’язницю на багато років. Я вже близько року живу в Одесі, і ми постійно проводимо акції проти білоруської влади, проти агресії Росії.

Свій загін ми присвятили Іллі Литвину – він загинув на фронті три дні тому, брав участь у боях у Бучі

На фронті зараз воює багато білорусів. Свій загін ми присвятили Іллі Литвину – він загинув на фронті три дні тому, брав участь у боях у Бучі. Білоруси і раніше воювали на Донбасі, є і загиблі і поранені. Також білорусом був один з перших загиблих на Майдані Михайло Жизневський. Якщо не захистити Україну, то від Білорусі нічого не залишиться і ми втратимо батьківщину.

Деякі з нас пішли до збройних сил, багато хто залишився тут. Я, наприклад, одразу після вторгнення вивіз свою дружину та двох синів до Молдови, а потім повернувся. В кожного свої причини залишатись у місті та допомагати армії як волонтер. Я, наприклад, ще не готовий йти на фронт, оскільки потрібно підтримувати родину. І я, і дружина втратили старі роботи, а дітей потрібно якось годувати. Але допомагати як волонтер я буду, оскільки в іншому випадку не зможу потім дивитись власним дітям в очі – зараз тут гинуть їхні однолітки.

У Львові білоруси відзначили День білоруської військової слави. Згадали про терор Лукашенка, 8 вересня 2021 року

У Львові білоруси відзначили День білоруської військової слави. Згадали про терор Лукашенка, 8 вересня 2021 року

Я бачив повідомлення, що деякі білоруські військові нібито відмовились воювати з Україною. Але у 2020 році ми вже відчули з боку військових зраду – вони могли нас захистити, але не зробили цього.

У Білорусі весь силовий блок під контролем божевільного Лукашенка

Зараз дійсно є чутки, що білоруські військові відмовляються йти у наступ, але я не вірю цьому на 100%. У Білорусі весь силовий блок під контролем божевільного Лукашенка, тому я в це не вірю.

Тут в центрі міста ми чергуємо довкола військових блокпостів, шукаємо диверсійні групи, людей, що шпигують, або людей, що можуть ненавмисно видати місцерозташування та конструкції захисних споруд.

Позивний «Погоня», Мінськ

Позивний «Погоня», доброволець з Білорусі

Позивний «Погоня», доброволець з Білорусі

Понад рік тому я переїхав з Білорусі до Одеси через політичні переслідування. Я відсидів 15 діб, а потім стало зрозуміло, що мене може чекати більш серйозна стаття. Тому довелось їхати з Мінська до Одеси, в мене тут багато родичів.

Якщо буде потрібна допомога тут або у Миколаєві, то готовий піти на контракт із Збройними силами

Я знайшов роботу, отримав посвідку на постійне проживання. Але через війну зараз припинив роботу – буду допомагати військовим «по максимуму». Поки залишаюсь в Одесі, проте якщо буде потрібна допомога тут або у Миколаєві, то готовий піти на контракт із Збройними силами.

З першого дня війни я приєднався до інших хлопців, що залишились в Одесі, ми сформували добровольчий загін та допомагаємо. Укріплюємо блокпости, патрулюємо місто разом із поліцією тощо. В Одесі велика білоруська діаспора, дітей та жінок вивезли до Молдови, а всі хлопці, що залишились, не сидять вдома.

З території Білорусі по Україні летіло багато ракет, з неї злітають бойові літаки, Лукашенко поставив на собі величезний хрест

Все життя я був проти влади Білорусі, брав участь в акціях та мітингах. Мене заарештували на 15 діб якраз за «несанкціоновані масові заходи» – стаття ст. 23.34 Кодексу про адміністративні правопорушення. Це в нас така «народна» стаття, через яку пройшли десятки тисяч людей. В мене відбулися обшуки, правоохоронні органи почали по мені більш пильно працювати, отже довелось їхати. Навіть після мого від’їзду обшуки проводили вдома у моїх батьків, які залишились у Білорусі.

З території Білорусі по Україні летіло багато ракет, з неї злітають бойові літаки, Лукашенко поставив на собі величезний хрест. Але ставлення Лукашенка до України – це не ставлення білорусів. Наша країна окупована з 1994 року, вона використовується Росією як плацдарм для їхніх військ. У 2020-му нам на жаль не вдалось скинути Лукашенка. Хоча на акції виходило багато учасників, білоруси хотіли все зробити мирно, зробити без крові. Не дотиснули, хоча деякі учасники були готові до радикальних дій.

Багато хто з моїх друзів зараз їде з рідної країни, дехто пішов добровольцем до української армії. Якби опозиція прийшла до влади у 2020 році, то з території Білорусі російська армія на Україну не наступала б. Люди в Росії зараз виходять на акції проти війни, там тисячі затриманих. Але допоки вони не почнуть отримувати інформацію про те, скільки людей тут насправді загинуло, і що насправді відбувається, нічого радикального робити не будуть. Потрібний час.

Борис, Мінськ

Борис

Борис

Я приїхав до України близько 10 років тому. Після протестів 2011 року я був змушений залишити Білорусь – мене переслідували правоохоронні органи країни. Це тоді були мовчазні акції протесту – люди збирались та, щоб не давати приводу для затримання, просто плескали у долоні. Я брав участь в акціях та висвітлював їх для свого блогу.

Коли Росія забрала Крим, я зрозумів, що вона проводить загарбницьку політику

Тому я переїхав до Одеси – завжди полюбляв їздити сюди, в Крим або сюди. Я тут живу, працюю, в мене є цивільна партнерка. Вона відмовилась, до речі, виїжджати. По-перше, каже, що це її країна та її місто, по-друге, буде більше переживати за мене, якщо поїде за кордон. Вона також допомагає, стала волонтером.

Так, у 2014 році я вже був в Одесі. Як я ставився до війни тоді? Розумієте, білоруси раніше вважали, що Україна та Росія – це «свої». Я не розумів, як можна розпалювати ненависть всередині країни – російськомовні проти україномовних, якийсь нонсенс. Це просто страшно, коли всередині країни розпочинається війна.

Зараз через Білорусь Росія ввела війська до України, але так само може їх відправити і до Польщі, і далі

Я бачив, що відбувалось 2 травня у Будинку профспілок і тоді, напевно, щось зрозумів. Тому що до цього я лояльно ставився до Росії – не був сепаратистом, але ставився лояльно. Проте після подій 2014 року на все подивився по-іншому. Коли Росія забрала Крим, я зрозумів, що вона проводить загарбницьку політику. Там не думають про людей, а думають лише про те, що їм потрібно. Був потрібний Крим, оскільки там базується Чорноморський флот, і вони його забрали. Росії потрібні території, зокрема завжди була потрібна Білорусь як буфер та плацдарм. Зараз через Білорусь Росія ввела війська до України, але так само може їх відправити і до Польщі, і далі.

До 2014 року я був далекий від політики, але після цих подій для мене стало важливим розвивати українську культуру. Я брав участь в організації Вишиванкового фестивалю, влаштовував концерти для воїнів АТО/ООС, проводив благодійні акції. Я завжди любив Україну, її культуру та людей.

Зараз минуло 10 років, моя батьківщина сьогодні – це не Мінськ, Білорусь, а Одеса, Україна. Тут мій дім та моя родина, це моя країна. Тому вже 24 лютого я почав організовувати волонтерський загін, і ми знайшли місце, де ми корисні. В центрі Одеси ми слідкуємо за підозрілими особами, які спостерігають за військовими позиціями, намагаються їх сфотографувати. Одна з наших задач – це затримання таких громадян, перевірки документів-телефонів на предмет можливої співпраці із агресором. Так, були успішні затримання, але краще якби таких людей не було.

Влад, Мінськ

Влад

Влад

В цьому році мені виповниться 60. І моє ставлення до маразматика, який очолює Білорусь, не змінювалось та напевно не зміниться вже ніколи. Я брав активну участь в усіх мітингах у Білорусі, давно ненавиджу підлабузників, що підтримують Лукашенка, та інших «єбатєк» – так в нас кличуть його прихильників, що не чують та не бачать нічого навколо.

Я їздив на усі мітинги, перегороджував автівкою вулиці, таке інше

Свого часу я обіймав непогану посаду, але звільнився, потім брав активну участь в опозиційній діяльності – ще до подій 2020 року. Із дітьми я не знайшов, на жаль, розуміння, вони хотіли революцію із білими квітами, без насильницьких дій. Я казав їм: «Діти, так не буває. Не можна йти на танк із квітами, це ж танк». Але вони казали, що в мене своя політика, а в них своя, та вони вирішили робити революцію без військових дій, тільки мирним шляхом.

Я їздив на усі мітинги, перегороджував автівкою вулиці, таке інше. І коли в мене конфіскували телефон, то багато чого «поганого» знайшли. На мені «висить» стаття 342, яка передбачає від 3 до 5 років ув’язнення (організація та підготовка дій, що грубо порушують громадський порядок), і крім того, в мене конфіскували багато зброї. Хоча вона вся була зареєстрована, я там трохи сам помилився – це ще 295-а стаття. Отже, якщо я повернусь, то отримаю мінімум від 3 до 5 років тюрми, але скоріш більше.

Коли затримали, то почали пропонувати співпрацю, але я, звісно, відмовився. Вони почали погрожувати проблемами у дружини та дітей, і тому я вирішив втекти. Як то кажуть – немає людини, немає проблеми. Вже коли я приїхав до України, мені телефонували звідти та запрошували повернутись. Казали, що справа розвалиться, що любий адвокат в суді виграє. Але я сказав, що я цих адвокатів знаю. Коли мені дали 15 діб арешту за непокору державним службовцям та заклики до мітингів, то перші 5 діб тримали в одиначці, де не було опалення, і куди не дозволяли передати навіть плед. Був один непоганий майор, він дозволив мені термобілизну одягти. Це врятувало, хоча нирки боліли ще пару тижнів.

Ніхто не очікував того, що відбулось 24 лютого 2022 року

Я не підписував ніяких зобов’язань, отже 20 листопада 2021 року швидко зібрався, придбав собі квиток за 15 хвилин до відправлення, та приїхав до України. Тут я зв’язався із діаспорою, мене гарно прийняли. Кожну неділю ми проводили публічні акції щодо нашого ставлення до білоруської влади. Нещодавно до мене приїжджала дружина, вона встигла повернутись до Мінську до початку війни.

Ніхто не очікував того, що відбулось 24 лютого 2022 року. Одесу на щастя не бомблять, але ми бачимо, що відбувається у Києві, Харкові, чи вже навіть Миколаєві, він тут поруч, в 140 кілометрах. Нам пощастило, тут немає таких жахів, як в інших містах. Але все одно багато хто поїхав з міста – це нормально. Наша одеська діаспора також відправила дружин та дітей за кордон – вони телефонують, спілкуються один з одним. Я говорю хлопцям – ви завжди встигнете загинути, перш за все спробуйте вижити.

Переглянути джерело