«Імперія страху»: чому Путіну вигідний образ «божевільного терориста»

2 місяців тому нараз 34

(Рубрика «Точка зору»)

Ігор Мисловський

У мережі активно обговорюють (чи радше висміюють) відео, на якому десятки росіян тікають від одного омонівця, озброєного гумовим кийком.

На противагу цьому публікуються десятки, а то й сотні відео, де українці з різних міст виходять назустріч до окупантів й голіруч зупиняють ворожі танки.

Взяти лише сміливих жителів Енергодара, які, озброївшись українськими прапорами, ходили блокувати дорогу російській військовій колоні, щоб не допустити її до атомної станції та уникнути глобальної катастрофи.

У такі моменти виникає питання: чому росіяни настільки безпорадні? Відповідь проста: їх паралізує почуття тотального страху.

Це страх, яким терористи намагаються досягти своєї мети.

Як видається, Володимир Путін, не збирається зупинятися лише на своїх громадянах, і на Україні. Його основна мета – залякати Захід, залякати весь світ. Бо тільки так слабкий російський президент може реалізувати свої амбіції.

Зрозуміти стратегію Путіна і позбутися ілюзій – це те, що значно допоможе ефективно протидіяти путінському терору.

Імперія страху, яка не розпадалася

Звернення Путіна перед війною стало шоком для багатьох українців, які не стежили за російською пропагандою. Мережева творчість у соціальних мережах створила купа мемів, де президент РФ зображений то маразматиком, то репетитором з історії, який любить розповідати різні байки.

Громадянам України важко зрозуміти, хто у здоровому глузді може вірити словам Путіна про «нацистів» та «загрози для Росії».

Однак, до сприйняття цих та інших абсурдних тез, дезінформації та брехні, кремлівська влада готувала росіян впродовж довгого часу.

Соціальна дійсність Росії та масова свідомість росіян створювалася не роками, а століттями. Влада була жорстко централізованою, права громадян – під постійними утисками, а вся комунікація до народу вибудовувалася на почутті страху. Радянський Союз так експлуатував репресії, що суспільство лишалося глибоко заляканим в часи «відлиги» та «застою».

Для подолання такого страху, що було глибоко вмонтоване у свідомості кількох поколінь і програмувало їхню політично пасивну поведінку, необхідні були демократичні зміни, революції й тривале життя зі свободами. Нічого з цього авторитарний режим дозволити собі не може.

Американка Енн Епплбаум, яка отримала Пулітцерівську премію за книгу про ГУЛАГ, вважає, що Путін побачив ворога в демократії, коли рухнув Берлінський мур.

Тоді, працюючи у штаб-квартирі КДБ у Дрездені, Путін ледь не вперше реально усвідомив, що «ліберальна напасть» може в один момент зруйнувати режим. Тому, захопивши владу в Кремлі, Путін лише продовжив багатовікову традицію переслідування опозиції та залякування власного народу, ставлячи за мету відбудувати імперію страху.

Страх виявився зручним методом управління та запорукою стабільної автократії. У 2005 році професор Вищої московської школи економіки Сергія Медведєва сказав, що «у 2000-х прийшла економіка нафти і страху», і Росії було що запропонувати і на ринку нафти, і на ринку страху.

Залякати «своїх» до безпорадності

1 березня голова Європейської Ради Шарль Мішель під час екстреного засідання Європарламенту щодо України публічно назвав діяльність Путіна «міжнародним тероризмом».

Для політика такого рангу, а особливо для європейських бюрократів, які роками (як бачимо, безуспішно) намагалися стримувати агресора обережними дипломатичними заявами, схожі висловлення свідчать про серйозність намірів. До цього зарубіжні чиновники навіть відмовлялися відкрито називати Росію «державою, що фінансує тероризм», апелюючи до того, що суд у Гаазі ще не ухвалив рішення у справі про катастрофу рейсу MH17.

Що таке тероризм? Це настільки складний феномен (мабуть, через це й став улюбленим методом гібридної війни), що міжнародна спільнота досі не погодила єдине визначення, яке б задовольнило усі держави світу. Однак головна суть тероризму полягає в тому, щоб досягати свої політичні цілі шляхом здійснення актів насильства або погрожуючи вчинити це насильство. Путін, якщо проаналізувати його політику, вдається до обох цих методів – безпосередньо насильства та залякування ним. При цьому терористичну стратегію він активно використовує як на внутрішньому ринку, так і зовнішньому.

Страх та паніка на внутрішньому ринку потрібні Путіну для того, щоб російське суспільство не змогло мобілізуватися і згуртуватися проти нього.

Він прагне, аби громадяни відчували тотальний розпач і були глибоко переконані, що їхній активізм заздалегідь програшний і закінчиться автозаками. У такий спосіб класичні терористи діють проти своїх ворогів.

Затримання на мітингу проти війни з Україною. Росія, Санкт-Петербург. 2 березня 2022 року

Затримання на мітингу проти війни з Україною. Росія, Санкт-Петербург. 2 березня 2022 року

Тож виходить, росіяни для президента РФ – найперший ворог. Він ніколи не відстоював їхні інтереси, лише інтереси своєї терористичної організації – сучасної кремлівської клептократії.

Путін постійно підживлює паралізуючий страх серед усіх верств російського населення.

В Україні жорсткий розгін студентів на Євромайдані спричинив революцію, яка повалила злочинну владу. Ця успішна історія вбудована в генотип сучасного українця, який знає, що здатний на все.

Учасники Євромайдану проти силовиків Януковича. Київ, Україна. 24 листопада 2013 року

Учасники Євромайдану проти силовиків Януковича. Київ, Україна. 24 листопада 2013 року

Що ж у генотипі росіян?

Кадри, як на останніх антивоєнних протестах затримали 7-річну дитину та бабусю-пенсіонерку?

Чи тисячі людей в автозаках, які насмілилися виступити за чесні вибори чи проти палаців кремлівських чиновників, що звелися за рахунок безмежної корупції?

Чи може Ганна Політковська, Борис Нємцов або ж Олексій Навальний? Хоробрість цих людей може надихнути багатьох за кордоном, але росіяни дивляться на те, де ці герої опинилися – хто був убитий, а кого на роки запроторили за ґрати.

До того ж, у ситуації із Навальним Путін дав зрозуміти, що йому байдуже на заклики західних лідерів та результати розслідувань, які чітко вказували, що замовлення головного опозиціонера робилося верхівкою Кремля.

Натомість президент РФ з’являється на зрежисованій пресконференції і замість занепокоєння фактом отруєння свого громадянина відкрито насміхається над Навальним, натякаючи, що якби хотів його вбити, то політик вже б не жив. Такій аморальності позаздрило б чимало терористів, однак цей мессидж не випадковий і повністю відповідає доктрині внутрішнього терору: якщо Путін захоче, то здатний вбити кожного.

Навіть того, хто знаходиться за межами Росії. Про це свідчить замах на вбивство колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля, якого отруїли тим же «Новачком» на території Великої Британії. Для терористів акти насильства здебільшого є символічними. Їм не так важливо, хто та скільки людей помруть під час теракту. Набагато важливіше – передати свій політичний маніфест та залякати якомога більше громадян. У випадку зі Скрипалем Путін «висловився» теж досить чітко: зрадників він не пробачає та готовий карати їх за будь-яку ціну. Це був показовий акт насильства, аби навіть за кордоном тримати своїх опозиціонерів та інакодумців у страху.

Образ божевільного терориста

Водночас свої інформаційно-психологічні операції страху Путін активно роками впроваджував за кордоном.

Дійшло до того, що секретар РНБО Олексій Данілов днями заявив, ніби навіть оточення російського президента вважає його несповна розуму.

Однак такий імідж лише посилює позиції Путіна, адже що може бути гірше терориста? Лише божевільний терорист.

На це й робить ставку очільник Кремля. Путін хоче, щоб західні партнери були глибоко переконані, що ніщо не зупинить його на шляху до задоволення власних політичних цілей та амбіцій – ні тисячі цивільних загиблих, ні загроза глобальної катастрофи.

Відверто, це робить переговорну позицію Путіна сильнішою і непередбачуваною. Цивілізованому світу складно миритися з терористами, які з року в рік доводять, що межі їхньої моральності та людяності відсутні. І війна в Україні це вкотре показала, хоча, мабуть, і здивувала багатьох своїми масштабами.

Спершу Путін пробував залякати Захід стотисячним військом біля українського кордону. Він запропонував такі «гарантії безпеки», які навіть для слабодухого й заляканого були неприйнятними, тому США та НАТО очікувано їх відхилили. А далі – ва-банк і повномасштабне вторгнення.

Кровопролитна війна у Європі здавалася багатьом неможливою у 21 столітті. Навіть серед українців такий сценарій зустрів жорсткий психологічний опір: всю розвідувальну інформацію партнерів несподівано почали називати інформаційним нагнітанням, що нібито мало підняти рейтинги західних лідерів, зокрема у США та Великій Британії. Але, певно, так сталося не через те, що хтось гірший експерт чи прогнозист, а тому що до кінця не вірили, що Путін здатний перейти і цю межу.

Проти війни виступало цілковите раціо: хіба хтось у здоровому глузді заради своєї політичної ілюзії поховає всю економіку, вбиватиме тисячі невинних людей та створить орвеллівську тоталітарну державу, яка у глобалізованому світі навряд чи довго протягне?

Але Путін на це пішов, розширивши для нас межі свого божевілля. Це створює потужний психологічний тиск на кожного, адже що очікувати далі?

Терорист своїми воєнними злочинами всіляко показує, що людське життя для нього нічого не вартує. Навіть життя представників заміфологізованого ним «русского народа».

Російські солдати у соцмережах поширюють відео, як днями голодують та сплять на морозі. Як їх змушують підроблювати документи, щоб приховати той факт, що відправили їх на загибель в Україну.

Президент України Володимир Зеленський розповів, що російські війська привезли на українську землю крематорії для спалювання тіл своїх загиблих солдат. А все для чого? Щоб применшити кількість полеглих у війні проти України. У Путіна статистика важливіша за життя.

Слабкий та ображений Путін

Своїми діями російський президент лише вкотре доводить, що тероризм – його основна стратегія, а не просто тактика.

І в цьому можна віднайти щонайменше два позитивні моменти.

Путін прекрасно розуміє, що протиставити НАТО він нічого не може

По-перше, в академічній літературі тероризм завжди подається як стратегія слабкого. До інформаційних спецоперацій залякування вдаються ті, хто не має достатньо сил воювати за законами війни. Путін прекрасно розуміє, що протиставити НАТО він нічого не може, тому шляхом війни з Україною хоче послабити гегемонію Альянсу і показати, що той не готовий рятувати партнерів навіть у часи, коли йдеться про їхнє виживання. Втім насправді такий метод боротьби свідчить лише про одне: Путін боїться.

Усім потрібно побачити в Путіні не божевільного терориста, який йде нас убивати, а боягуза, яким керує інстинкт самозбереження.

Лише задумайтеся, в якому він перебуває становищі: один неправильний крок – і на тебе падає берлінський мур, який колись у Дрездені вже зруйнував усе, чому ти служив.

Саме тому російська Держдума панічно почала вводити кримінальну відповідальність за правдиву інформацію про війну з Україною (зі штрафами до півтора мільйона рублів та ув’язненнями до 15 років). Саме тому Роскомнагляд лише впродовж однієї доби позаблоковував найпопулярніші соцмережі, як-от Facebook, Instagram і twitter.

Хіба це нагадує політику переможця? Радше політику імперії страху, що рятується від розпаду.

Другий позитивний момент полягає в тому, що тероризм використовують не божевільні, а раціональні люди.

Сотні досліджень із психології тероризму доводять, що такі злочинці не мають психопатології, вони перебувають в особливих умовах та мають своєрідну спонукальну мотивацію. До речі, дуже часто мотиватором для терористів виступає саме втрата особистої значущості. Тільки вдумайтесь, як після анексії Криму жилося «великому Владимиру», коли увесь світ його зневажав, вітався без рукостискання, а Росію виключили з найелітнішого клубу Великої сімки?

Путін хотів і хоче світової поваги, навіть якщо вона цементується життями російських солдатів.

Світ повинен відмовитися від сприйняття Путіна як образу божевільного терориста. Божевілля – це непередбачуваність та невизначеність, що роблять нас безпорадними.

Замість обдумування того, як можна перемогти ворога, все більше розмов, до якого ж із апокаліптичних сценаріїв збирається вдатися Путін. Все більше статей з’являється про різні види заборонених смертельних бомб, третю світову війну чи катастрофічний ядерний удар. І в такий спосіб ми допомагаємо терористу Путіну успішно проводити свою психологічно-інформаційну кампанію.

Реальність замість очікування чуда

Коли нас вражає тотальний страх, ми зневірені чекаємо чуда. Проте саме у такі моменти потрібно позбуватися ілюзій, щоб продовжувати боротьбу. Не варто сподіватися на те, що російський народ несподівано прокинеться і повалить путінський режим. Проти них президент РФ здійснює терор вже два століття, а державна пропаганда змусила повірити в існування вигаданого світу.

Відповідно до соцопитувань, росіяни справді бояться колективного Заходу й НАТО, а від початку війни з Україною рейтинг Путіна виріс на 11%. Чудо навряд чи станеться.

Не варто сподіватися і на порятунок з-заходу.

Північноамериканські та європейські бюрократи вже проявили героїчні для себе зусилля, запровадивши болючі для всіх сторін санкції.

Однак наразі НАТО не збирається закривати небо над Україною, бо боїться початку Третьої світової війни.

Це означає, що західні лідери теж стали жертвами путінського тероризму.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в ефірі одного з телеканалів дуже влучно сказав: «Коли в НАТО не ухвалюють якихось практичних рішень, Росія бачить, що все це слова. І вона розуміє, що НАТО відчуває страх. Ніщо так не мотивує Росію, як відчуття страху».

Путін має межі свого божевілля, оскільки тероризм – це про раціо. Ми знаємо, що кремлівський диктатор може легко перетинати наші кордони допустимого. Ми знаємо, що він звик грати на підвищених ставках, оскільки ним керує інстинкт самозбереження. Але він має чіткий план, який не про апокаліпсис. Це про перемогу слабкого над сильним.

І для Путіна найдієвіший інструмент – це залякати супротивника аж до оціпеніння, щоб будь-який його блеф сприймали всерйоз та виконували безумовно. А цього ми не допустимо.

Ігор Мисловський – дослідник медіа і тероризму в Інституті журналістики КНУ імені Шевченка

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію».
  • Після нападу Росії, який почався 24 лютого, в Україні ввели воєнний стан і оголосили загальну мобілізацію. Країни Заходу вводять проти Росії потужні економічні санкції та продовжують надавати Україні зброю. Однак на прохання президента Володимира Зеленського запровадити над Україною безпольотну зону НАТО відповіло відмовою.
  • Низка лідерів західних країн та генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявляють, що запровадження безпольотної зони означало б прямий конфлікт НАТО з Росією.
  • Володимир Путін поставив прямий ультиматум НАТО повернутися до кордонів 1997 року. Країни НАТО відмовили Путіну і він розпочав широкомасштабне вторгнення в Україну.
Переглянути джерело